Наша історія Кохання. Початок

У далекому 1983 році я, будучи молодим лейтенантом, приїхав у відпустку до своїх батьків. На вулиці я зустрів свого однокласника, який запросив мене на своє весілля. На весіллі я познайомився з дівчиною, яка була свідком з боку нареченої. Через чотири дні зустрічей я зрозумів, що це моя дівчина і зробив їй пропозицію вийти за мене заміж. Вона погодилась. Через шість днів після цього ми подали заяву до РАГС і Через 11 днів одружилися. Оскільки я був військовослужбовцям, то мені не треба було дотримуватися терміну у 30 днів від подання заяви до укладення шлюбу. Таким чином, у нас від знайомства до весілля пройшло три тижні.
Ми разом вже майже 43 роки. Маємо двох дітей і трьох онуків. Я дуже кохаю свою дружину і бажаю нам ще довгих років спільного життя.

Наша зустріч відбулася спекотним серпневим суботнім ранком багато років тому.
Мама попросила мене купити до обіду кавун, і я вирушила на ринок. Він знаходиться в трьох зупинках від мого будинку, але влітку я вважаю за краще пройтися пішки, а не давитися в задушливому автобусі.
На ринку я вдосталь "напробувалася" кавунів і, вибравши найсмачніший - і найважчий! - пішла додому. Насилу діставшись до автобусної зупинки, я зрозуміла, що доведеться змінити традиції і скористатися громадським транспортом. Зв'язавши ручки сітки,я" впливла " в автобус, повний людей, і встала, тримаючи обома руками перед себе кавун. На своїй зупинці, просуваючись до виходу, я виявила, що тягну когось за собою. Незабаром з'ясувалося, що моя сітка зачепилася за ґудзик на сорочці молодої людини. Так втрьох ми і опинилися на вулиці: я,кавун і чарівний хлопець на "прив'язі". Він подивився на мене великими блакитними очима, посміхнувся і сказав:" Раз долі було завгодно, щоб ви мене зловили,давайте хоч познайомимося. Мене звуть Іван".
І тут я зрозуміла: це він. Через рік у такий же спекотний Суботній день ми стали чоловіком і дружиною. І ось уже тридцять років! ми любимо один одного і... кавун!

Зустрілись в 1987р. в 20-денному туристичному поході на Кавказі. Туризм - це один з небагатьох життєвих іспитів де проявляються всі риси людини і щось приховати вкрай складно. Маргарита з іншого міста, тому передзвонювались, ніяких мессенжерів ще не було. впродовж року декілька разів зустрічались. в 1988 в похід сходили повторно, 01.12.1988 одружились. Живемо в Києві 37 років не дивлячись на війну та обстріли.

Наша історія кохання почалася в офісі, серед звичайних буденних справ. Спершу ми просто помічали один одного в різних кабінетах та під час коротких розмов, ніби нічого особливого)
Але з часом ці дрібні моменти почали ставати для нас важливими. Кожне "привіт" або ж кожна усмішка здавалися світлом серед робочого дня.
Ми почали помічати, як цікаво нам разом говорити, як легко підтримувати один одного, навіть у найзвичайніших ситуаціях. Спочатку це були просто розмови про справи та дрібниці, але потім вони перетворилися на години сміху, обговорення планів, історій з життя і навіть мрій про майбутнє.
А ось вже з часом я зрозуміла, що це не просто дружба. Це навіть більше, чим дружба ))
Ми навчилися помічати маленькі деталі одне одного, цінувати моменти разом і радіти простим речам... особливо прогулянки, жарти..
Кожен день поруч ставав особливим, і навіть буденні справи набували значення, бо ми робили їх разом.
Тепер, коли я згадую наші перші зустрічі, я розумію: саме там, серед робочого шуму, почалася наша історія кохання. І я вдячна кожному дню, що ми змогли знайти одне одного серед звичайного життя, бо в наш час важко знайти людину, з якою можна бути по-справжньому щирим і відчувати себе важливим. Саме тому наше кохання для мене є дуже цінним. Воно навчило мене цінувати моменти разом. Знайти когось, хто розуміє тебе без слів, підтримує у дрібницях і дарує відчуття спокою та радості - це дійсно справжній скарб.
p.s. разом вже 3️⃣ роки ))

Я заміжня вже 22 роки. У нас с чоловіком є синочок та донька. А можемо стати ще й дідусем та бабусею невдовзі. :-)
З чоловіком познайомились, коли вчилися у інституті. Він трохи старший і вчився разос з одним із моїх братів. Довго не наважувався підійти, думав, що я зустрічаюся з. Вже пізніше дізнався, що це саме брат. От тоді й почав залицятися :- ) от після випуску й весілля. До речі день нашого весілля 18 лютого, так саме як у моїх батьків, так саме як у батьків чоловіка :-)

Доброго дня дорога «Вівсяночка», хочу і я поділитися з вами нашою з чоловіком історією кохання. Отже справа була така. Я навчалася на першому курсі універу і зібралася з подругами на акустичний концерт «Океан Ельзи»…вечір мав бути фантастичний - тобі 18, вечір з друзями на концерті улюбленого гурту, але куди ж без ложки дьогтю? Саме цією ложкою була курсова робота з політекономії на наступний ранок. До концерту готувалася я, звісно, краще ніж до того аби вчасно здати курсову. Після концерту одна з подружок так дістала музиканта гурту, що він випалив їй (аби вона відчепилася) «Приходьте завтра на художню виставку в мою дизайнерську галерею». Анька (та сама подружка) аби не йти одній вмовила мене і ще одного «сачка» (так само дівчина «писала» курсову як і я) піти разом. Сказано-зроблено. Маючи батьків військовослужбовців аби «не спалитися» що йду зранку не в універ, на ту саму виставку ми пішли втрьох саме ранком. А коли прийшли виявилося, що ніякої виставки не було, проте там працював до біса красивий і талановитий художник - як тільки глянула то одразу в моїй голові промайнула думка «Він такий гарний! Точно буде моїм чоловіком!»
Рівно через два роки ми одружилися, а ще через шість років народився наш син. Ось так виявилось, що прогулювати іноді університетські пари корисно ;)

Наша історія кохання, перевірена часом
Наша родина народилася з миті, яка стала доленосною. У далекому 1990 році, на простому сімейному святі у двоюрідного брата, я зустріла чоловіка, який назавжди змінив моє життя. Це було кохання з першого погляду — настільки яскраве, що світ навколо ніби зупинився. Ми побачили один одного — і цього було достатньо, щоб зрозуміти: доля вже все вирішила.
Невдовзі його забрали до армії. Два роки розлуки були непростими, але наше почуття тільки міцніло. Коли він приїхав у відпустку, ми зустрілися так, ніби між нами не було жодного дня розставання. І вже після кількох теплих побачень ми вирішили поєднати свої долі. Відтоді разом більше 30 років.
За ці десятиліття наш дім наповнився сміхом двох чудових синів, які виросли справжніми чоловіками — чесними, вихованими, сімейними. Старший уже створив власну родину, і ми з гордістю бачимо, що наш приклад став для нього орієнтиром.
І в центрі цієї великої родинної історії — мій чоловік. Він найкращий чоловік, батько і людина, яку я могла зустріти. Я щодня дякую долі за той день, коли наші погляди перетнулися. Де б він не працював, до чого б не торкався — усе в нього до ладу. Його поважають скрізь: за щирість, працьовитість, мудрість і неймовірне вміння підтримувати. Саме ці якості він передає нашим синам, виховуючи в них силу характеру та любов до сім’ї.
Наш шлюб — це не просто історія про кохання. Це історія про підтримку, спільну працю, взаємну повагу та віру один в одного. Ми переконані: справжнє багатство — це родина. І якщо в серці є любов, то час тільки зміцнює її.????????❤️

Це було в далекому 1984 році, я в 10 класі, шкільний вечір-дискотека присвячений до 8 березня, після якого до мене підійшов хлопець (старший на 5 років, односелець, він тоді повернувся з армії) і запропонував провести, через два роки було весілля.І так разом до сьогодні, в листопаді буде 40 років))

Мої і чоловіка батьки родом з одного села, кожне літо ми проводили там, (а жили в Вінниці) відповідно-між собою всі знайомі. Призвали, значить, мого брата в армію, і я і мій майбутній чоловік провідували брата, пару разів перестрілись на КПП, йшли разом додому, потім як казав брат: ходили обоє, перестали теж прям синхронно...Перед нашими стосунками чоловік з моєю двоюрідною сестрою зустрічався, я повсякчас казала, що облизувати після неї не буду, типу що хлопців більше нема? Нічо, попустилась, облизала, двоє синів, 18 років одружені. Чекаю з війни свого воїна.

Познайомилась з чудовим парубком Ігорем в небі на сайті знайомств 15 років тому.
Маючи дитину з особливими потребами він не злякався відповідальності і прийшов на перше побачення з маленьким іграшковим песиком і за якийсь час я зрозуміла, що це те саме кохання з позитивом, уважністю, розумінням, відповідальністю! За пару років я зробила йому пропозицію руки і серця, він погодився і ми одружились! Я ні одного дня не шкодувала про це!

Все просто. 14років тому, він лайкнув моє фото на сайті знайомств. Як виявилося пізніше, ми проживали в сусідніх будинках в 10метрах один від одного. Він не повірив - і проспорив мені великий снікерс. Перша моя думка при зустрічі:" йо-ма-йо, який великий"! Його, як він мені потім зізнався:" мдааа... яка вона маленька!" Мій зріс 168см, його 189см. Так ми вже 11років в шлюбі.. ось так маленьке здибало велике кохання..))

Привіт, а моя історія кохання почалася так, поки друг вагався,подобається йому ця дівчина чи ні, я визначився швидше.... і от вже в цьому році буде 25 років спільного життя. А до речі, з другом все ок, він знайшов ту, яка сподобалась одразу, без вагань.

Звільнилася зі своїми прдругами з фірми і влаштувалися на іншу, мені сподобався хлопець який там працював, почала йому подавати знаки уваги, він відповів взаємністю,носив мені солодощі і величезні солодкі яблука, на день Тетяни я запросила його на побачення, і ми досі разом вже з 2002 року.

Цього року будемо святкувати 20 років як ми познайомились. Мій майбутній чоловік побачив мене з вікна, коли я йшла з подругою повз. Йому тоді було 17 років, мені–19. Хлопцям які були поруч з ним сказав, що ця дівчина буде моя)) Через 5 років після знайомства ми одружилися, виховуємо красуню-донечку. Як то кажуть: «Пів життя разом», не уявляю свого життя без свого чоловіка, він найкращий !

Наша історія кохання почалась на початку 80х років минулого століття. Я пішов працювати на одне автотранспортних підприємств та познайомився з батьками моєї майбутній нареченої. А через два роки я познайомився зі своєю коханою Через рік ми одружилися , та пішли разом по життю. В цьому році нашому подружжю виповниться сорок три роки.Зараз я захищаю країну в лавах однією з бригд ТРО,а моя кохана дуже суму що мене немає поруч та жде коли я повернусь, коли ми всі повернемось с перемогою. Вот така історія нашого кохання.

З хворим зубом прийшла до лікаря!!! Оглянув, полікував. Запросив на каву!!! Як то кажуть, все закрутилося, понеслось!!! Разом вже 7 років,маємо принцеску ти донечку Єву!!!! А ще я маю найкращого чоловіка, та посмішку на всі 32)))))

Колись у 2000-х в Житомирі існувало радіо «Житомирська хвиля». Раз на тиждень йшла програма «Кохання з першого слова», де учасники дівчата та хлопці телефонували з метою познайомитися. Вирішила випробувати і свою долю) Зателефонувала і я. У прямому ефірі відбувалося спілкування з хлопцем(а нині мій чоловік). У кінці розмови мій майбутній чоловік покликав на побачення. Нас навіть обрали ідеальною парою) Так познайомилися ми з чоловіком у далекому 2001. Чоловік освідчився за 3 місяці, а за півроку відбулося весілля. Маємо двох діток. Разом вже 24 роки. Дякую долі, що той дзвінок у нашій долі став вирішальним.

У 2009 році я працювала викладачкою в ДонДУУ. У вересні я отримала нову групу, у якій викладала менеджмент. Після кількох пар один студент додав мене до соціальних мереж і почав уподобувати мої фотографії.

Через п’ять місяців після нашої першої пари як студента та викладачки ми почали зустрічатися. Але я дуже боялася, що мене можуть звільнити через це, тому ми приховували наші стосунки від усіх в університеті.

Одного разу я навіть вирішила припинити наші стосунки, але студент виявився нав’язливим і впертим. Тож розірвати їх не вдалося.

Через рік після того, як ми почали зустрічатися, він зробив мені пропозицію, і ми одружилися. Цього року ми святкуватимемо 15 років нашого шлюбу, результатом якого стали двоє прекрасних доньок.

На жаль, мій чоловік помер, але ми прожили чудове життя і виховали дітей, онуків, правнуків. А зустрілись ми в Одесі.Це було кохання з першого погляду з бурхливим продовженням. Я дуже щаслива людина.

Мене звати Юля, мого коханогщ Сергій. Наше перше знайомство відбулося в шкільному спортзалі, але не в шкільні роки, а вже під час повномасштабної війни. Ми військові, прийшли у армію добровольцями у 2022 році, а в 2023-му потрапили в один підрозділ. Проживали в приміщенні школи. Окрім основних завдань, ми були інструкторами та навчали новобранців: я — медицини, чоловік — тактики бою. Під час одного із занять він і поклав на мене око). Робив маленькі приємні сюрпризи, готував чай коли я захворіла.

Я довго не давала своїх контактів, адже не мала наміру шукати собі пару. В країні війна не до кохання було. Але він обманом вмовив мене дати свій номер — нібито для того, щоб встановити мені програму «Кропива», яка була необхідна для нашої роботи. І понеслось...

Через чотири місяці ми одружилися і вже третій рік живемо під одним дахом. Ця війна зруйнувала наше старе життя й дала початок новому.
P.S завжди посміхаюсь коли чую слово - кропива)