Наша історія Кохання. Початок

Наша історія з чоловіком почалася зовсім просто, без гучних жестів і кіноефектів. Ми познайомилися тоді, коли ще не знали, ким станемо і скільки доріг пройдемо разом.
Ми росли разом. Вчилися домовлятися, прощати, підтримувати. Були дні радості й дні тиші, сміх до сліз і моменти, коли просто мовчали поруч - і цього було достатньо. Кохання з роками не зникло, воно змінило форму: стало глибшим, теплішим, справжнішим.
Минуло 25 років. За цей час у нашому житті з’явилися двоє дітей - наш всесвіт, наша гордість і найбільше щастя. А ще три собаки, які навчили нас радіти дрібницям, ранковим прогулянкам і безумовній любові. Наш дім наповнений голосами, сміхом, хвостами, слідами лап і теплом.
Ми не ідеальні. Але ми разом. І в цьому «разом» є все: підтримка, вибір щодня, спільні спогади й мрії на майбутнє. Кохання це не лише перша іскра, це коли через 25 років ти дивишся на людину й думаєш: «Я знову обрала б тебе».
Це наша історія. І вона триває)

Моя історія кохання починається з прохання допомогти занести меблі,мені тоді було десь 18,вона на 5 років старша за мене, так от,симпатична дівчина переїзжала в мій дім, попросила допомогти, я не міг відмовити.Пропонувала грощі,я не взял, натомість запросив дівчину на побачення, а потім все так швидко закрутилось,тут ще і кум пропонує відпочинок у Криму, (він так працював, і було житло) а я до знайомства збирав на мотоцикл, прямо хворів цією мрією, а кохання закружило голову,тож я розбив копилку,і тоді ще з майбутньою дружиною поїхали в Крим.Так добре відпочили,що пам'ятаю батьки висилали кошти щоб ми могли приїхати додому, ми повернулися з відпочинку і я зрозумів що це саме та дівчина з якою все життя будемо разом.
Так і є,ми досі разом, вже 13 років у шлюбі)

Хочу розказати нашу неймовірну історію :)
Познайомилась я із своїм коханим у 2002 році. На той час ми навчалась в 10 класах у різних школах. А зустрілись на шкільній дискотеці, а найцікавіше, що ця дискотека була ні в моїй ні в його школі. І ось танцюю! Бачу хлопця і розумію, що закохалась із першого погляду. На прикінці вечора вияснилось, що у нас є спільні друзі, які нас познайомили. Так ще пару разів бачились, гуляли, проводили разом час, перші поцілунки…. А поті вступи у ВУЗи двоє на юридичні факультети, але різні заклади. Якось розійшлись не зрозуміло чому :( Через 5 років - наш спільний друг запросив мене на каву. Я прийшла, а там моє перше кохання. І одразу він сказав, що цього разу мене не відпустить та одружиться на мені :) так і сталось! Цього року святкуватимемо 16 річницю одруження

Моя історія, це виняток з усіх правил. В свій час, я не любила білі троянди, та не любила коли дарують квіти на 8 березня. Мені було завжди прикро, що тільки на 8 березня, більшість чоловіків згадують про квіти. Та багато років назад , моє знайомство з коханою людиною , було не випадковим та почалося саме з білих троянд на 8 березня. Я прийшла до крамниці ,купити матусі квіти ,але прийшла дуже запіздно та квітів вже не було. Я вийшла з крамниці , без настрою та відчула на собі , погляд чоловіка. Він підійшов та запитав ,чому я засмучена, Я розповіла, що мама в цьому році буде без квітів, та він швидко мені допоміг. В його руках, було 3 букети троянд , та він подарував один мені , для моєї матусі. З тих пір , я обожнюю ці квіти на свята та не тільки. Та ще результат цієї історіїї, наше кохання та дві гарні донечки!

Познайомились на вечірці у спільних друзів. Почали зустрічатись, і з часом зрjpуміли, що все - це кохання! Одружились і вже більше двадцяти років разом!

Одного разу я їхав в автобусі на роботу і побачив дівчину, яку звать Олена. Вона теж їхала на роботу. Ми встали на одної зупинки і вийшли. По дорозі я з нею познайомився і поспілкувалися. Виявляється, що Олена знає мою маму. Вона працювала медсестрой в дитячій урології недалеко від моєї роботи. І я зрозумів, що Олена моя кохана. І я досі з неї спілкуюсь.

Я приїхала до моря, щоб побути наодинці з собою.Мені здавалося, що солоний вітер і безкінечний горизонт зможуть зцілити думки, які я носила в серці надто довго.
Море було теплим і спокійним.Я йшла берегом босоніж, слухала хвилі й не чекала нічого особливого.Аж поки не побачила його.Наша зустріч була зовсім простою. Погляд. Усмішка. Кілька слів — ніби між іншим.Але в цій простоті було щось справжнє. Щось, що змусило мене затримати подих.Ми говорили довго — про життя, про мрії, про страхи.
З ним було легко мовчати й ще легше сміятися. Я ловила себе на тому, що поруч із ним стаю собою — без масок і зайвих слів.Дні біля моря минали швидко.Між світанками й заходами сонця я вчилася чекати наших зустрічей, ловити кожен погляд, берегти кожну мить.І одного вечора, коли сонце ховалося за горизонт, а хвилі торкалися ніг, я зрозуміла:
мені страшно уявити ранок без нього.Мені хочеться не просто пам’ятати ці дні — мені хочеться продовжити їх разом.Тоді я й відчула — тихо, без гучних слів:це не курортний роман. Це — кохання.Я подивилася на море, усміхнулася й подумала:«Ну все… це воно. Мій чоловік. Моє серце».

Доброго дня. Наша історія кохання почалася в далекі 80-ті, коли ми з моїм чоловіком навчалися в одній школі, та проживали в одному дворі. Але життя так склалося, що шкільне почуття не дало коріння... Воно проросло в міцне дерево через 30 років. Ми обидва за цей період створили родини, народили дітей, але мабудь у всесвіта були інші плани. Тож, коли ми зустрілися випадково через стільки років - були обидва вільні. Зустріч була дуже цікава, я робила ремонт в новому житлі, а мій чоловік працював на доставці, і він як водій ніколи не виходив з авто, але цього разу вийшов і побачив мене, звісно я його впізнала))). Потроху ми почали спілкуватися, обережно, бо за стільки років змінилися, набралися досвіду, але відчуття рідної душі не приховаєш. Тому майже через декілька тижнів ми були разом. А потім, у новорічну ніч мій Сашко зробив пропозицію. Зараз ми вже 5 років разом. Розуміємо один одного без слів, і жодного разу не пожалкували про нашу таку довгоочікувану зустріч. Отак можна зустріти своє кохання навіть після 40+. Бажаю всім слухачам радіо Мелодія мати надію та вірити в справжні почуття. Бо вони з роками тільки міцніше!!!

Привіт радіо
Моя історія кохання починається з масажа)
Так,так,саме з масажа)
Якось від підприємства відправили мене підлікувати спину в профілакторій,там робили мені масаж дівчата,масажисти,закохався в одну,і завжди шукав всі варіанти як до неї потрапити на масаж,і ось нарешті завелась розмова,познайомились,і виявилось що живемо в одному будинку тільки я в першому під'їзді а вона в останньому, і тут я зрозумів що це судьба.
І ми вже 8 років разо у шлюбі)
Зараз нас війна закинула далеко від дому,але ми завжди разом)

Колись давно, в епоху появи мобільних телефонів я їхала до бабусі і фіг знає нащо вирішила купити стартовий пакет, хоча телефону в мене ще не було (батько обіцяв подарувати). І от цей пакет лежав, лежав, поки батько не подарував телефон і я стала ним користуватися. Одного дня мене набрав невідомий номер. Я не чула і набрала сама пізніше. Там теж не взяли слухавку. Натомість ввечері прийшло смс: ти хто? Так і завʼязалося спілкування. Це був мій майбутній чоловік. Виявляється, його друг купив телефон, і при зустрічі продиктував йому свій номер, який був точно як мій, лише дві останні цифри навпаки. От мій чоловік неправильно запамʼятав, і набрав того дня не свого друга, а мене. Разом вже більше 20 років. Кохаємо один одного навіть більше, ніж тоді❤️

Я хочу поділитися з вами подією, яка змінила моє життя. Ніколи б не могла б подумати, що зможу зустріти свою долю в нічному клубі. Я, тоді ще 22- річна з подружкою, вирішила провести вечір у одному із закладів міста. Там, танцюючи повільний танець із симпатичним хлопцем, залишила йому свій телефонний номер. Через кілька днів він передзвоним і запропонував зустрітися. Правду кажучи, я навіть не запом'ятала його обличчя. Як виявилося пізніше, він також забув як виглядаю я. В назначений час я поспішала на побачення. Зустріч мала відбутися біля пам'ятника морозиву (ми проживаємо у м. Житомир). Але він чекав недалеко, де продавали саме морозиво. Напевне, вважав, якщо підійде хтось не симпатичний він втече. На щастя зустріч відбулася і принесла багато чудових вражень і моментів. Не сходивши навіть на 10 побачень ( то захворіла моя мама і я мала повернутися додому на Хмельниччину, то він вирішив відпочити з друзями на морі). 30 серпня він зробив мені пропозицію і ми щасливі у шлюбі вже 11 - й рік, ми виховуємо чудового хлопчика-третьокласника. Вірте і надійтеся, адже випадкова зустріч може стати доленосною. Мирного неба нам усім, кохайте і будьте коханими.

Ми довго зустрічались,гуляли,ходили в кіно і ось настав день коли ми прийшли до мене в холостяцьку квартиру для цього. Все пройшло добре, хоч постіль була не нова і з дирками нам це не завадило. І ось наступного дня вона прийшла до мене з новим комплектом постільної білизни і тоді я зрозумів ''Ну все - це воно'')))

Жили ми в різних областях,
Навчалися в одному вузі
Різниця ж - це 4 роки,
Наші спеціальності та друзі.

Гуманітарій й інженер -
Це як початок анекдоту,
Але ми разом й дотепер,
У нашому шаленому польоті.

А познайомились ми
В просторах Інтернету.
На першу ж зустріч йшли
З простого інтересу.

Цей парубок мене зустрів
Біля метро «Шулявська»
Й повів якимись куширями -
Ну чим це вам не казка?

Ішла й не думала куди,
Ноги самі мене вели,
Аж поки ми не вибрели
В районі парку «Нивки».

Тим часом бесіду вели,
Шукали спільні інтереси.
Їх виявилося так багато,
Що відчуття були як в свято.

Зустрілися знову через тиждень,
Як виявилося - жили через дорогу.
Це був наш теплий і чарівний жовтень,
І з того часу ми не розлучалися подовгу.

Живем тепер щасливо в шлюбі ,
І маємо чарівних діточок.
Вікуся й Святик - наша радість й гордість
Кохання нашого плоди це любі.

Одного разу я зареєструвався на сайті знайомств без особливих очікувань, просто з цікавості. А потім побачив її анкету — і зрозумів, що хочу написати. Одне повідомлення стало початком розмов, сміху й теплих зустрічей. Так випадковий клік перетворився на справжнє кохання.

Наша історія кохання почалась у 2022 році коли мене син зареєстрував на сайті знайомств, а чоловіка зареєструвала донька. Тепер вже мій чоловік надіслав мені серце, я відповіла, ввечері того ж дня пролунав дзвінок, через десять днів він з Чернігівської області приїхав до м.Кривий ріг, а через місяць я переїхала до нього в село

Жовтень 2014-го, «Вена». Мене щойно перевели з іншого відділу, драйв, нове місце, купа справ. І тут я зустрічаю її — Альону. Офіс-менеджер, яка тримала в страху всі цифри магазину.
Чесно кажучи, я влетів у її життя як стихійне лихо. Я прийшов посеред місяця і, сам того не знаючи, влаштував їй «цифрове пекло». Мої продажі й дані просто рознесли її ідеально вибудувану звітність у тріски. Вона дивилася на мене так, ніби я особисто видалив її улюблений файл без можливості відновлення.
Ми почали бігати разом на перекури. І знаєте, що мене зачепило? Вона взагалі не намагалася мені сподобатися. Для неї я був просто «Саня», черговий менеджер, з яким можна «подиміти». Альона взагалі не фільтрувала розмови: могла так загнути матом, обговорюючи робочі завали, що в мене аж дух перехоплювало. Вона не будувала з себе принцесу, не кокетувала — була максимально справжньою, гострою на язик і страшенно щирою.
Вона розглядала мене як друга, як «свого пацана», з яким можна відверто поматюкатися на систему. А я стояв, слухав її емоційні тиради про поламані звіти, і розумів: ця дівчина з характером — це саме те, що я шукав. Поки вона бачила в мені просто колегу, який псує їй таблиці в Excel, я вже знав, що цей «зламаний звіт» — початок нашої великої історії.

Познайомились ми з моїм майбутнім чоловіком, у ресторані, коли були ще студентами. Ми з дівчатами прийшли відсвяткувати день народження нашої подруги. Як кажуть скинулись усі разом . Нам тоді було по 18 років. А чоловік , прийшов з хлопцями відсвяткувати початок навчального року. З тих пір ми разом. Зустрічались більше 2 років. Весілля було 14 лютого 1981 року. Тоді цей день ще не був святом, але згодом .. так що 14 лютого знаменний день для нас.

Жовтень 2014-го. Чернігів, магазин «Вена». У мене все під контролем: таблиці, графіки, кожен менеджер як на долоні. Я була офіс-менеджером, і моя релігія — це ідеальна звітність. Все мало бути чітко, поки в середині місяця з іншого відділу не «принесло» Олександра.
Він просто з'явився і поламав мені все. Усі мої вилизані звіти полетіли в прірву, бо показники новачка посеред місяця — це завжди головний біль. Чесно? Тоді він мене просто бісив своєю появою в невідповідний момент.
Ми почали разом ходити на перекури. Але я на нього навіть не дивилася як на хлопця. Ну, знаєте, Саня — і Саня. Я взагалі не фільтрувала мову: могла міцно матюкнутися, жалілася на роботу, розповідала якісь дурні історії. Я була максимально собою — справжньою, іноді різкою, з «триповерховими» конструкціями, якщо день не заладився. Я сприймала його як друга, з яким можна просто випустити пару і не вдавати з себе ніжну леді.
Хто ж знав, що поки я матюкалася і розмахувала руками, пояснюючи, як він мені спаскудив статистику, Саня вже тоді розгледів у цій емоційній дівчині зі звітами щось значно більше. Виявилося, що «зламаний» звіт — це найкраще, що могло статися з моїм графіком життя.

Одного дня мені написав хлопець в інстаграмі і попросив передати квіти для моєї сусідки, спочатку я не хотіла вмішуватись у їх справи, а потім вирішила допомогти. Ми не були з ним знайомі, просто Юля скидувала Антону інформацію про корм для котиків, переслала моє повідомлення йому і потім по фото в телеграмі він мене знайшов в інстаграмі. Ми зустрілись, він передав букет білих троянд для Юлі і мені шоколадку. Я нічого не знала про їх відносини, тільки запитала як його звати. Зайшла до Юлі з квітами, передала їх, а вона була не задоволена, розказала, що вона працювала а АТБ, а Антон підійшов до неї, подарував милий нічник у вигляді панди і запропонував сходити на побачення, вона погодилась. Вони погуляли, потім переписувались і щось пішло не так і вона не захотіла з ним спілкуватись і Антон хотів спробувати наладити спілкування з Юлею, почати з квітів. Десь через тиждень він попросив мене передати їй подарунок, я погодилась, передала Юлі, а вона зовсім була не рада в взагалі не захотіла з нис спілкуватись. Я йому сказала про це, намагалась підтримати. Ми спілкувались з ним весь вечір, він сказав, що в мене знайоме обличчя, чи я не з Покрова чи Нікополя, я дуже здивувалась і сказала, що я з Покрова і вчилась в Нікополі, а потім у Дніпрі, виявилось, що він теж. Ми почали спілкуватись, в нас багато спільного. У нього була кішка, у мене кіт, нам було цікаво про них поговорити. Він запропонував зустрітись, я вагалась, бо на той час була у відносинах з іншим 9 років, але стосунки не розвивались вже давно і я вирішила зустрітись з Антоном. І так сталось, що після нашої зустрічі я розішлась з колишнім. Ми з Антоном 1 тиждень по зустрічались, а потім він запропонував мені переїхати до нього. Я була в шоці, що колишній за 9 років мені так не запропонував цього, а Антон зовсім мене не знав і зробив такий серьезний крок. Я не довго думала і переїхала до нього і це було моє найкраще рішення, ми вже живемо разом більше року. Я розумію, що зрадила колишнього, але я думала за своє щастя і ні разу не пошкодувала про свій вибір❤️

Все починалося коли нам було по 12 років. Дитячі вечірні прогулянки компанією. Вже тоді він мені сказав, що я йому подобаюсь. Час йшов, підростали, спілкувались як друзі, далі життя подарувало нам сім"ї окремі (хоча зідзвонювались як друзі дитинства завжди) через деякий час я розлучилася, він також, і загалом за 23 роки нашого знайомства наразі ми вже 3-й рік живемо разом. Каже я тебе чекав ці всі роки починаючи з 12 років. Зараз нам по 35 років.