Наша історія Кохання. Початок

Він писав мені листи щотижня, навіть коли не знав, чи я їх читаю. Через 40 років я знайшла коробку з усіма конвертами — не розпечатаними. У кожному було одне й те саме речення: «Я чекаю не відповідь. Я чекаю тебе». Потім ми зізвонилися, я знайшла його номер через знайомих і тепер ми разом❤️

Я не встиг попрощатися. Але за день до цього написав: «Якщо завтра буде важко — просто згадай, як сильно тебе любили». Вона перечитує це повідомлення щоразу, коли знову вчиться жити.

Ми познайомилися в університеті. Спочатку просто дружили: ходили кудись компанією та просто сиділи, спілкувалися. А вже на другому курсі трапилася кумедна історія ????я зламала ногу, тож кілька тижнів сиділа вдома, а мій «друг» прийшов мене провідати з трояндами та запропонував зустрічатися ☺️. Я досі жартую, що він загнав мене у кут, втекти я ж не могла ????. Уже 11 років разом ❤️

Одного разу я вигулював собаку в парку, і ось мій песик раптом потягнув мене до лавки.
Там стояла вона. Її пес підійшов до мого — і вони одразу подружилися.
Повідки заплутались, ми засміялись і почали говорити, ніби давно знайомі.
Коли настав час йти, обидва пси сіли й відмовились рухатись.
Тоді стало ясно:
це була їхня ідея — познайомити нас ????❤️
І ось ми вже 10 років разом☺️

Доброго ранку ❄️!!
Познайомилась з хлопцем на весіллі свого рідного брата. Зустрічалися ми з ним рік і тоді вирішили поєднати наші долі.
4 лютого цього року в нашій сім'ї буде 20 років

Моя любов, моя людина.
З тобою поруч Я щаслива Люблю навіть коли сварюсь, коли на тебе навіть злюсь????. Впевненість в своїй родині довіряти тій людині
котра зветься "чоловік" кожен день і кожен рік!
З тобою маю справжню силу мені подарував ти крила літаєм разом по життю пишемо історію свою

Безмежно люблю

Познайомилися на сайті знайомств — один клік, одне повідомлення і раптово той самий.
Перший погляд — як перший подих. вже п’ять років ми разом — доводимо, що онлайн може бути дуже по-справжньому ❤️

З першого подиху й одного погляду стало ясно — це воно.
На сьомий день я вже перенесла до нього свої речі й зубну щітку.
І от уже п’ять років ми разом — легко, справжньо і назавжди

Моя історія кохання почалась давним давно.....Мені було лише п'ятнадцять,
коли доля торкнулась серця.
Ми йшли на дискотеку з подругами,
а я й не знала — там почнеться вічність.
У музиці, у сяйві світла
я побачила його серед танців —
ніби німб над головою світився,
і світ на мить зупинився для нас.
Кохання прийшло з першого погляду,
тихе й водночас безмежне.
Він був красивий, мужній, справжній —
мій вибір, моя надія, моя половинка.
Коли мені сповнилось вісімнадцять,
він простягнув мені руку й серце:
«Будь моєю дружиною навіки», —
і я сказала «так» для щастя.
Ми разом уже тридцять п’ять років —
крізь радість і сльози, крізь бурі й тишу.
Любимо мандрувати, мовчки слухати небо,дивитися на зорі
і вдвох знаходити спокій душі.
І досі в його очах — мій дім,
і досі в моєму серці — він.
Бо справжнє кохання не старіє,
воно з роками тільки міцніє.Дякую моему чоловіку за таке кохання

З коханим познайомились в селі,на канікулах!Він з друзями рибачив,а ми з подругою прийшли на ,, пляж,, до ставку!!! Ніякої риби хлопці не наловили,ми її розлякали!!!Вони позлились та пішли!А мій Андрій залишився ще хотів мені уроки плавання дати!!Потім домовились про зустріч ввечері!!!Та я не пішла,передумала))Він пробував ще до мене підкотити,та я ігнорила його!!! Через два роки ,знову на канікулах ми зустрілися в селі..... І я інакше на нього глянула ,щакохалась!!!! Зустрічались рік,побралися!!!Живемо 16років,тп як завжди каже мені Андрій що одразу зрозумів що я його лґдоля,а з хотіла його оминути,та не вийшло!!!

Я завжди була противником інтернет -знайомств. Як потім з'ясувалось,що й чоловік теж. Але доля звела нас саме там. Моя колега на роботі постійно казала "зареєструйся на сайті знайомств. Ось я ходжу на побачення щодня, як на роботу". Я казала: та ну,це не моє. Але потім спробувала. Дивилась фотки ,лайкала тих,хто мені сподобався. Бачу фотку чоловіка з собакою. О,думаю, добре,що не з котом)))) не люблю котів. Клас,у нього є собака,значить котів не любить теж) лайкнула фото. І все. Поки я лежала лайкала, до мами подзвонив брат і сказав,що бабуся померла (її мама). Наступного дня ми поїхали на похорон. Повернулись додому, я втомлена лягла зайшла ,він написав. Розговорились, він виявився із західної України (теж хотіла ). Почали спілкуватися. Швидко домовились зустрітись. Коли їхали після зустрічі у мене крутилися думки: не моє... Останній раз бачимось... Але він був наполегливим ,постійно запрошував зустрітись. Постійно приходив з букетами квітів(теж пкнктик для мене важливий був на той час). А підкорило остаточно,коли на мій ДН він подзвонив і сказав виходь. Я вийшла,він з букетом величезним квітів(теж про це мріяла). Так зустрічались і одружились. Живемо 6 років і виховуємо донечку. Історія трохи така сумна ,містична. Але водночас сталось диво . Виходить бабуся померла і подарувала нам зустріч. Диво просто. Не романтично, звісно. Проте, сталось диво!

Це було в 2014 році. Я проходила інтернатуру на лікаря екстреної медичної допомоги. Якраз був останній день перед одним циклом - він саме вийшов з лікарняного. Тоді вже колишня наша співробітниця йому була сказала - Андрію дивися яка буде гарна дружина, я посміялася а він втік на вулицю???? потім через півроку я повернулася знову. Він почав шукати мене в соцмережах і писати. В серпні 2014 ми почали зустрічатися, у вересні він зробив пропозицію, а в березні якраз на моє 25-річчя ми розписалися. Однак повноцінною наша сім'я стала аж через 8 років, які ми все чекали (і нарешті дочекалися) нашого синочка Дмитрика. Це той варіант історії, де ніхто і не планував сім'ю, але ми її маємо і попри все тримаємося разом????

Наша історія з чоловіком почалася зовсім просто, без гучних жестів і кіноефектів. Ми познайомилися тоді, коли ще не знали, ким станемо і скільки доріг пройдемо разом.
Ми росли разом. Вчилися домовлятися, прощати, підтримувати. Були дні радості й дні тиші, сміх до сліз і моменти, коли просто мовчали поруч - і цього було достатньо. Кохання з роками не зникло, воно змінило форму: стало глибшим, теплішим, справжнішим.
Минуло 25 років. За цей час у нашому житті з’явилися двоє дітей - наш всесвіт, наша гордість і найбільше щастя. А ще три собаки, які навчили нас радіти дрібницям, ранковим прогулянкам і безумовній любові. Наш дім наповнений голосами, сміхом, хвостами, слідами лап і теплом.
Ми не ідеальні. Але ми разом. І в цьому «разом» є все: підтримка, вибір щодня, спільні спогади й мрії на майбутнє. Кохання це не лише перша іскра, це коли через 25 років ти дивишся на людину й думаєш: «Я знову обрала б тебе».
Це наша історія. І вона триває)

Моя історія кохання починається з прохання допомогти занести меблі,мені тоді було десь 18,вона на 5 років старша за мене, так от,симпатична дівчина переїзжала в мій дім, попросила допомогти, я не міг відмовити.Пропонувала грощі,я не взял, натомість запросив дівчину на побачення, а потім все так швидко закрутилось,тут ще і кум пропонує відпочинок у Криму, (він так працював, і було житло) а я до знайомства збирав на мотоцикл, прямо хворів цією мрією, а кохання закружило голову,тож я розбив копилку,і тоді ще з майбутньою дружиною поїхали в Крим.Так добре відпочили,що пам'ятаю батьки висилали кошти щоб ми могли приїхати додому, ми повернулися з відпочинку і я зрозумів що це саме та дівчина з якою все життя будемо разом.
Так і є,ми досі разом, вже 13 років у шлюбі)

Хочу розказати нашу неймовірну історію :)
Познайомилась я із своїм коханим у 2002 році. На той час ми навчалась в 10 класах у різних школах. А зустрілись на шкільній дискотеці, а найцікавіше, що ця дискотека була ні в моїй ні в його школі. І ось танцюю! Бачу хлопця і розумію, що закохалась із першого погляду. На прикінці вечора вияснилось, що у нас є спільні друзі, які нас познайомили. Так ще пару разів бачились, гуляли, проводили разом час, перші поцілунки…. А поті вступи у ВУЗи двоє на юридичні факультети, але різні заклади. Якось розійшлись не зрозуміло чому :( Через 5 років - наш спільний друг запросив мене на каву. Я прийшла, а там моє перше кохання. І одразу він сказав, що цього разу мене не відпустить та одружиться на мені :) так і сталось! Цього року святкуватимемо 16 річницю одруження

Моя історія, це виняток з усіх правил. В свій час, я не любила білі троянди, та не любила коли дарують квіти на 8 березня. Мені було завжди прикро, що тільки на 8 березня, більшість чоловіків згадують про квіти. Та багато років назад , моє знайомство з коханою людиною , було не випадковим та почалося саме з білих троянд на 8 березня. Я прийшла до крамниці ,купити матусі квіти ,але прийшла дуже запіздно та квітів вже не було. Я вийшла з крамниці , без настрою та відчула на собі , погляд чоловіка. Він підійшов та запитав ,чому я засмучена, Я розповіла, що мама в цьому році буде без квітів, та він швидко мені допоміг. В його руках, було 3 букети троянд , та він подарував один мені , для моєї матусі. З тих пір , я обожнюю ці квіти на свята та не тільки. Та ще результат цієї історіїї, наше кохання та дві гарні донечки!

Познайомились на вечірці у спільних друзів. Почали зустрічатись, і з часом зрjpуміли, що все - це кохання! Одружились і вже більше двадцяти років разом!

Одного разу я їхав в автобусі на роботу і побачив дівчину, яку звать Олена. Вона теж їхала на роботу. Ми встали на одної зупинки і вийшли. По дорозі я з нею познайомився і поспілкувалися. Виявляється, що Олена знає мою маму. Вона працювала медсестрой в дитячій урології недалеко від моєї роботи. І я зрозумів, що Олена моя кохана. І я досі з неї спілкуюсь.

Я приїхала до моря, щоб побути наодинці з собою.Мені здавалося, що солоний вітер і безкінечний горизонт зможуть зцілити думки, які я носила в серці надто довго.
Море було теплим і спокійним.Я йшла берегом босоніж, слухала хвилі й не чекала нічого особливого.Аж поки не побачила його.Наша зустріч була зовсім простою. Погляд. Усмішка. Кілька слів — ніби між іншим.Але в цій простоті було щось справжнє. Щось, що змусило мене затримати подих.Ми говорили довго — про життя, про мрії, про страхи.
З ним було легко мовчати й ще легше сміятися. Я ловила себе на тому, що поруч із ним стаю собою — без масок і зайвих слів.Дні біля моря минали швидко.Між світанками й заходами сонця я вчилася чекати наших зустрічей, ловити кожен погляд, берегти кожну мить.І одного вечора, коли сонце ховалося за горизонт, а хвилі торкалися ніг, я зрозуміла:
мені страшно уявити ранок без нього.Мені хочеться не просто пам’ятати ці дні — мені хочеться продовжити їх разом.Тоді я й відчула — тихо, без гучних слів:це не курортний роман. Це — кохання.Я подивилася на море, усміхнулася й подумала:«Ну все… це воно. Мій чоловік. Моє серце».

Доброго дня. Наша історія кохання почалася в далекі 80-ті, коли ми з моїм чоловіком навчалися в одній школі, та проживали в одному дворі. Але життя так склалося, що шкільне почуття не дало коріння... Воно проросло в міцне дерево через 30 років. Ми обидва за цей період створили родини, народили дітей, але мабудь у всесвіта були інші плани. Тож, коли ми зустрілися випадково через стільки років - були обидва вільні. Зустріч була дуже цікава, я робила ремонт в новому житлі, а мій чоловік працював на доставці, і він як водій ніколи не виходив з авто, але цього разу вийшов і побачив мене, звісно я його впізнала))). Потроху ми почали спілкуватися, обережно, бо за стільки років змінилися, набралися досвіду, але відчуття рідної душі не приховаєш. Тому майже через декілька тижнів ми були разом. А потім, у новорічну ніч мій Сашко зробив пропозицію. Зараз ми вже 5 років разом. Розуміємо один одного без слів, і жодного разу не пожалкували про нашу таку довгоочікувану зустріч. Отак можна зустріти своє кохання навіть після 40+. Бажаю всім слухачам радіо Мелодія мати надію та вірити в справжні почуття. Бо вони з роками тільки міцніше!!!

Привіт радіо
Моя історія кохання починається з масажа)
Так,так,саме з масажа)
Якось від підприємства відправили мене підлікувати спину в профілакторій,там робили мені масаж дівчата,масажисти,закохався в одну,і завжди шукав всі варіанти як до неї потрапити на масаж,і ось нарешті завелась розмова,познайомились,і виявилось що живемо в одному будинку тільки я в першому під'їзді а вона в останньому, і тут я зрозумів що це судьба.
І ми вже 8 років разо у шлюбі)
Зараз нас війна закинула далеко від дому,але ми завжди разом)