Наша історія Кохання. Початок

Я побачив свою Олюшку вперше у продовольчому магазині, у відділі де продають торти! я навчався в авіаційному училищі і у свій день народження пішов купити тортики, щоб пригостити своїх друзів у гуртожитку. Я попросив її вибрати смачніше, вона відгукнулася, я купив, але посоромився познайомитися. Прийшов наступного дня, з бажанням познайомитися, але її не було, виявляється, вона була на практиці і це був її карійний робочий день. Я думав, що втратив її, але за півроку я зустрів її в іншому магазині, де вона працювала вже після закінчення училища. І наша спільна, як виявилось, подруга хотіла нас познайомити! Ми почали зустрічатися і розписалися невдовзі майже на мій день народження (22.01.1970) 24 січня 1997! Зараз у нас двоє дітей та двоє онуків! Ми любимо один одного і щасливі!

Працювала журналісткою. Хотіла щось змінити, подала резюме на ворк.юа. через певний час пише у Фейсбуці мені то ще капітан Олексій Гончарук чи цікавить вакансія прес-офіцера. Думаю: і одягнена буду, і нагодована, ще й чоловіка там знайду. З дитинства мріяла про військового, тому думала це реально мій шанс. Домовилися про зустріч, аби обговорити деталі. Купили кави, яку обоє не любимо, але про то дізналися вже пізніше)) одним словом: на роботу не пішла, а за військового таки вийшла заміж. Тому дівчата треба мріяти правильно

Була зима 2015 рок,дуже сильні снігопади, 31 грудня о 6 ранку, я сиділа в електриці, підійшов хлопець спитав можна присісти поруч, їхали разом 1,5 часа, переглядувались, але так і не познайомились, вишли на зупинці, суглоби більш метра в висоту, доехать не має чим, підходить цей же хлопець і пропонував разом на таксі поїхать, я погодилась, виявляється мы працювали один від одного не далеко, тепер 31 грудня кожного року відмічаємо річницю знайомства, вже 11 років разом)))

Хочу розказати нашу історію кохання. В далекому 1975 році дівчинка Світланка пішла в 1 клас школи номер 62 м.Львова. В цей же день 1 вересня хлопчик Юра став учнем 1-Б класу. Наша перша вчителька Ірина Михайлівна поставила нас поруч на колективне фото. Це було знаково... Взаємна симпатія на протязі шкільних років переросла в кохання. В 1988 році ми одружились. 31 грудня 1990 року в нас народилась донечка. Ми в щасливому шлюбі вже 37 років. На початку війни чоловік пішов добровольцем. Після поранення продовжує службу. Дякую Богу і долі,що звела нас 50 років тому. Люблю тебе,коханий! Нехай буде перемога і ми ще проживемо довго і щасливо!

Коли побачила його вперше, одразу зрозуміла, що це моя людина на все життя ❤️

Ну все почалось так романтично, ми зустрілися, покохались? потім ще довго кохались, кохаємося і будемо кохатись )) і кохаємо один одного.

Ми з чоловіком познайомились в далекому 2006 році. Я тоді працювала касиром, а він просто зайшов до магазину за продуктами. Був не зовсім тверезий, але пообіцяв зустріти після роботи. Три дні поспіль зустрічав!)

Доброго дня!
Все відбулося в кінці травня минулого року. Відпочував і лікувався в санаторії під Харковом." Срок заслання" вже закінчувався,коли в кафе зустрів жіночку.Молодша за мене,симпатична,гарно вдягнена.Але таких багато.Коли вже розпочався пляжний сезон на місцевому озері,зустрів її знову.Вона була у бікіні і в мене щось тьохнуло: " Це мое,іньших не треба!"Ми досі разом...

Наша історія кохання почалася давно, але чоловік насмілився мене завоювати лише нещодавно. Ми познайомились на місцевому фестивалі Івана Купала в нашому маленькому селищі. Точніше, нас познайомила спільна знайома. Як виявилося, я зразу запала в око своєму уже чоловіку, а я... А я навіть не пам'ятала його в той день і просто була на своїй хвилі. Спогади так сказати дуже смутні із дня знайомства. Потім ми ніде не пересікались. І от одного осіннього дня 2023 року, я йшла рано на роботу, знову ж таки думки були тільки про роботу і я на автоматі тихо переходила пішохідний перехід, бо пропускала мене машина. Як виявилося машина його і це був він. На той момент він впізнав мене із того фестивалю, додався в друзі в соцмережах, почав писати. Рознайомились. Виявилося, ми певний час ходили в одну школу, мали багато знайомих,але ніколи в житті не пересікались, хоч і живемо в одному селищі. Нашому коханню уже два роки.
P.S. Як виявилося пізніше мій тато був водієм автобусу (віз гостей на весілля), а весілля було моїх свекрів.

Наша історія кохання банально-небанальна))) Я прийшла до подруги святкувати новий рік і там познайомилась з її братом а в майбутньому зі своїм чоловіком. А на третьому побаченні мій чоловік твердо заявив що він зі мною одружиться ,сказавши що таких як я він ще не бачив))) і дотримав даного слова і ось уже 17 років ми щасливе подружжя.

Весна. Я зі своїми друзями святкувала на природі Великдень, чоловік зі своїми неподалік. Але в природи були свої плани:за хвилину натягнули хмари і почався дощ. Ми всі кинулись збирати речі і швиденько додому. Як виявилось потім, мої та чоловіка друзі були сусідами. Ми вперше "пересіклись" в підїзді. Не дуже спочатку мені сподобався, наглуватий, самовпевнений. Другий раз побачились випадково, той самий підїзд. Чоловік проходячи повз каже: - Пішли на каву. Я відмовляю. Він закидає мене на плече і несе на каву зі словами: "Я ж не питав". Через тиждень пропозиція заміж (тут вже чекав мою відповідь))) і через два місяці весілля. Разом вже 24 роки. За ці роки жодного разу не пошкодувала, що сказала "так". Почуття з кожним роком міцнішають. Чоловік не змінився, такий суворий, емоційний для інших, а для мене та сина ніжний, добрий, надійний і, як виявилось, дуже романтичний.

Познайомилася я зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм 14 років тому на сайті знайомств. Мені сподобалися його очі і я написала йому перша: привіт, познайомимся? І він відповів: давай. Потім були переписки, через деякий час ми зустрілися. Він жив в селі, а я у місті. Зустрічалися раз на тиждень, потім я його проводжала на електричку... Так ми зустрічалися десь місяців 5, а потім на 14 лютого він зізнався у коханні і запропонував одружитися. І ось ми вже 13,5 років як офіційно одружені та маємо двох синочків ♥️♥️

Кохання.... Доля... 2008 рік... Київ.. Я, виходячи з магазину, просто в дверях, зустрічаю компанію молодих чоловіків, один з яких, чемно тримає двері, випускаючи мене з магазину... Ми зустрічаємось очима, я посміхаючись дякую, але чудово запам'ятовую його очі та посмішку, його статуру та погляд.. Все.. Двері зачинені, і між нами всього лиш секунди і вже ціла вічність... Бо перша думка у моїй голові : "Ми більше ніколи не зустрінемось, як шкода"...
Проходить 13 років... Ми зустрічаємось знову, випадково, а може і ні... Протягом декількох місяців від початку наших стосунків, я відчайдушно шукаю в пам'яті де і коли я вже бачила його обличчя, де я бачила цю посмішку, ці очі, цей погляд... І одного дня, мені приходить чітке усвідомлення де і коли я зустріла його вперше.. Тоді, в магазині він відкрив мені двері і вже тоді він впустив мене в своє життя... У нас є маленька донечка.. Ми разом майже 10 років... Кохання... Доля...

Зустрілись зі своїм майбутнім чоловіком в 16 років, навчались разом в шоколадні групі на фабриці Карла Маркса (Рошен). Я одразу звернула на приємного хлопця, гарно вихованого, що в той час було рідкістю, а він звісно не міг пройти повз мініатюрну блондинку. Через півтора року ми одружились та повінчалися (5 лютого), а через 9,5 місяців з’явилась на світ наша зірочка Анастасія потім син Максим. Важкі часи були і проблеми намагались вирішувати разом, але кризи бувають в будь яких шлюбах і в 2009 році ми розійшлись. Три роки життя окремо показало що ми не можемо один без одного і в 2012 році ми знову обʼєднали свої долі( мені здається що вінчання нас тримало) і життя після це вже щось інше, зріли відносини, розуміння, підтримка. 2024 році одружились вдруге з весіллям, подарунками. Кажу що це весілля було для дітей які не були на першому весіллі. Дякую долі що звела мене з моїм Іваном. І в 50 в нас неймовірне кохання❤️❤️❤️

Зустрілись в коледжі перед дошкою з розкладом, він сказав "Там нічого цікавого", я відповіла щось на кшталт "Сама розберусь". Відтоді ми разом!

Я на час нашого знайомства працювала медсестрою в інфекційній лікарні, в дитячому відділенні. І тут мене на 1 місяць переводять в доросле відділення і саме тоді туди потряпляє мій чоловік з отруєнням. Ставила йому крапельниці, так і познайомилися. На 3 побаченні зробив пропозицію, через 3 місяці було весілля. Вже 18 років разом.

Це було в 1990 році, у газеті приватних об'я́в я побачив шлюбне оголошення дівчини. Ми зустрілись, у березні цього року буде 35 років як ми́ разом. Майя - так звутъ мою́ дружину

Ми з моїм чоловіком (на той час ще хлопцем) познайомилися в кафе, це було свято 8 березня, ми з подругами святкували дома, та одна з подруг захотіла суші - і ми поїхали у кафе))) А там він з компанією))) Ми разом з ним вже п'ять років))) Але на даний час він боронить нашу Незламну Україну на Донеччині.....

Одного весняного дня 2006 року мені студентці КНУ ім.Тараса Шевченка, стало якось неймовірно сумно, бо подружки вже з кимось зустрічалися, а мені все говорили ну ти ж "Галя Балувана" все перебираєш хлопцями, а я не перебирала, а просто чекала того самого, єдиного...
Так от тоді в 2005 був такий модний гала чат, де мої одногрупників знаходили собі кавалерів, і так мені всі його рекомендували, що я не втрималася і теж туди зайшла, там налетіли на мене як коршуни, хоч фото я й не ставила, але один з них мені здався самим нормальним, тому телефонами обмінялася з ним. Зустрілися через тиждень розмов, сходили в кіно, друге побачення парк Слави, дощ, ми біжимо сховатися, придивляємося одне до одного. Він менше на рік, він 186 см ,я 154, він Козеріг я Рак, врешті вирішили спробувати і вдалося! Одружені вже 17 років, двоє чудових дітей, Люблю його дуже, свого Андрійка.

Вітаю, шановне радіо. Хочу розповісти вам свою історію. Познайомились ми з чоловіком у далекому 1982 році по телефону. Він дзвонив другові ( так , принаймні,казав ), а попав до мене. Розбалакались і домовились зустрітись, але ж ми не бачили одне одного. Домовились, що в мене у руках буде газета, а у нього - транзисторний радіоприймач , налаштований на р.с. "маяк". За 2 місяці ми побралися і вже 43 роки разом. Маємо дорослих син й доньку та онука школяра. Ми - переселенці з Бахмута, зараз живемо на Полтавщині.